Ти входиш до мене в костюмі незвичнім:
В такім... з дірочками.... в такім.... еротичнім.
У тебе такі набубнявілі груди,
І губи такі, і все інше... усюди...
Лежу, Гулівером прикутий до ліжка,
А в тебе обличчям гуляє усмішка:
Усмішка Джоконди, усмішка Венери
І недокОханої пантери.
Я вже котру ніч, як Стаханов в забої
Труджусь, як бджола, як античні герої.
Благаю у тебе пощади, дисконту,
Мій молот вже потребує ремонту,
А ти ж мене пестиш орально-зухвало:
Тобі ж, блін, все мало, тобі ж, блін, все мало.
І я в тебе входжу титановим лезом,
І струменію, як сік із берези,
І відлітаю у небо з зірками...
Твій стогін мене повертає до тями...
Я що, не помер?? - І вже подумки мрію,
Що я ще і завтра поструменію!
