Двадцятий, прощавай! Ти був жорстокий.
Ти шматував тіла і душі, наче звір,
Ніс ненависть свою в долини і до гір —
І скрізь, де був, усі втрачали спокій.
Двадцятий, прощавай! Ти був лукавий.
Пишався, що великий гуманіст,
Але вчинив з усіх найбільше вбивств
І мучив таборами люд безправний.
Двадцятий, прощавай! Ти був кривавий.
Червоний колір надто полюбив —
І все палало від кармінних злив
В ім’я твоєї слави.
Півсвіту прапором багряним оповив,
Всіх неугодних укидав у рів,
Закопував живими й утішався,
Що ради людства дуже постарався.
Ти бунтував. Вогні революційні
Палили душі винні й безневинні.
Ти долі руйнував, мов карткові будинки,
Ти відбирав в дітей хлібні шкуринки —
Ти мучив голодом, бо втратив жаль і страх.
Видовища твої — паради плах.
Безправ’я сіяв ти в ім’я ідей великих,
Плодив людей жорстоких і безликих —
Усяку підлу і лукаву гадь,
Що вміє вбити, вкрасти і збрехать.
Гнав Бога з краю, з душ людських болючих.
О, як ти вірних Господові мучив:
Їх в тюрми слав, в сніги, у болота
Лише за те, що визнали Христа.
Ти не зважав на сльози їх пекучі.
О, як ти „революціями” мучив!
Ти оживив безбожність, пиху, заздрість,
Ти до чеснот підніс людську зненависть,
Ти зодягнув любов у демонське вбрання,—
І плакала у відчаї земля.
Та зупинив Господь твій дикий бунт
Й тобі на шию начепив хомут.
І відійшли царі атеїстичні...
Якби на віки вічні!..
Двадцятий, прощавай! Засвідчив ти свободу
Моєму зболеному рідному народу.
Він волю вистраждав, та зовсім нещасливий,
Бо майже кожен син його зрадливий,
Бо злодії домашні й нечестивці
Не напились ще татової крівці.
Та, Господи, твоя любов і милість
Віллють йому у серце честь і гідність —
І кожен син його в святім пориві
Творитиме діла благочестиві,—
І прийде справжня правда і свобода –
Христова!
Двадцятий, прощавай! Ти був стражденний.
Поміж твоїх жахних поневірянь
Мільйони відбулося покаянь
На мир блаженний.
Бо кожен, змучений в душі своїй і тілі,
Не покладавсь на власні сили,
До Бога кликав зболено щомога,
Надіючись, що буде допомога,
І пізнавав, що тільки ув Ісусі
Відновиться на силі і на дусі,
Що тільки у Спасителі, у Нім
Віднайде рідний дім.
І більше не лякала нагла смерть,
І серце наповнялось вщерть
Любов’ю і спокоєм неземними —
І славословив Бога щохвилини.
Двадцятий, прощавай!
Тебе ті полюбили,
Кому Христос явив Себе у силі.
Вони не бачать чорних лихоліть.
Для них ти краще із усіх століть.
