Вік двадцять перший — гордий і тривожний.
Вік двадцять перший — впертий і безбожний.
Ввібрав у себе сяйво і сваволю
І океани болю.
Бундючно правду Господа відкинув
І гордовито топчеться по ній.
Злом дихає, мов триголовий змій,
На світ і на людину.
Лютує, наче виринув з безодні,
До слави рветься, до її корон.
І що йому мораль, і що йому закон
Й усі слова Господні?
Він сам собі мораль і бог верховний.
Лиш золота і влади дика хіть
Керує ним, і що вона звелить —
Він безвідмовний.
Вогонь реклам і непокора владі...
Сліпучий штучний блиск приворожив —
І бачить світ у ньому диво з див
Усупереч всій правді.
Та як йому болить !.. О віче двадцять перший,
Бунтуєш проти неба ти не перший.
Господь зупинить твій свавільний бунт
За декілька секунд.
Розкрає блискавка надземні небеса —
Згорить твоя і гордість і краса
А Він ногою стане переможно,
На все, чим ти гордився так безбожно.
О, як тобі болить, мій віче двадцять перший.
Останнім ти уславився не перший.
В тобі сльоза надій не висихає
На небо мирне, чисте і безкрає,
Вона волає на усі світи:
— Мій Господи, прийди!
