Часом по льоду шибки
легко рукою дряпаєш
ранку одного січневого
арку візерунчасту -
спину нагайка шрамує так часом...
Літо за склом засяє
сонцем у шибу - глянеш -
площа вікном розіп"ята...
Враз несподівано гаряче
стане очам твоїм,
наче вікна розп"яття
шрами на серці відкрило,
страх крижаний, зимовий,
все, що всередині, вистраждане,
все, що від нігтя дотику -
в долі твоїй подряпина -
життя...
Sorsodba karcolva
Amit az ablak jegébe
karcolsz könnyű kézzel
egy januári reggelen,
a finom ívű ábrák
korbácsütéseit viseli a hátán
nyáron is az üveg
S ahogy rásüt a Nap,
a fával megosztott felület
szemedben olyan lesz,
akár a feszület
így tárja fel hegeit a lélek
és rettegi a telet,
mert megszenveded magadban te is
a teremtő könnyű kezek körmével
sorsodba karcolt
életet
Підрядник
котру в льоді вікна
дряпаєш легенько своєю рукою
одного січневого ранку
рисунок тонким зводом
сліди нагайки носить твоя спина
і літом скло
як освітить сонце
площу, яку розділить зрубане вікно.
несподівано розгарячишся
в твоїх очах стане так,
наче розп’яття
так відкриває рубці(шрами) душа
і страх від зими,
як постраждаєш за це в собі
створене легко нігтем руки
в твоїй долі надряпало
життя
