***
Останнього літа
Я плакала над “Лолітою”.
Всьому виною
Постійна туга за Гумбертом…
Приватність його колекцій
Мені замикає губи.
Я думаю – це надовго…
А потім – навіщо все-таки
Мені життя нудьгувати, неначе лекцію?
Жовтки кульбаби –
Його засліплені мандри –
За ними жаби
Ставки переполоскочуть…
Дуби і граби
Опустять від сорому очі,
Коли він опустить
Свої безпритульні фарби
На темні полотна
Першої ночі літа,
Втомлений Гумберт
Втраченою Лолітою.
