Витрезвляє душу вітер,
Дощ винизує обличчя.
Сліпле очі, гнів наводить.
Розпливається туманом –
Залишається дурманом.
Розум зводить і оману.
Чи не досить? –
Росить й росить...
Ріже полум’яну душу,
Холодом скриває.
Треба полум’ю спочити,
Охолоть від жару.
Жар той наслідок образи
І думок тримтячих.
Викликає вже відразу,
Сон від мене пряче.
Чи нормально отак жити,
В полум’ї згоріти?
Ні, не треба більше болю!
Хочу відпочити!
Хочу славити життя,хочу, Боже, жити!
Ті думки, неначе дрова, розпаляють душу.
Вітер жар той роздуває...
Я ще жити мушу!
Хай дощем мене вкриває холод-холоднеча!
Хай він жар той заливає.
Жити буде легше!
Я спочину.
Я покину ті думки гарячі,
Хай те світло буде тепле
Та вже не разяче...
