|
|
| Авторів: |
2698
|
| Творів: |
51558
|
| Рецензій: |
96010
|
|
|
|
Код:
|
|
|
Ошибка при запросе:
INSERT INTO `stat_hits` VALUES(NULL, 15522, 0, UNIX_TIMESTAMP(), '18.224.31.82') Ответ MySQL:
144 Table './gak@002ecom@002eua_prod/stat_hits' is marked as crashed and last (automatic?) repair failed
|
Художні твори
Поезія
Цикл поезій
|
|
|
| © Оксана Смолка, 10-05-2009
|
І.
Були ці дивні сни давно:
Жив ліс – прадавній, прастарий,
Мовчазні хащі, бір, руно
Зелених трав і озер стрій.
Жила в тій казці Мавка чарівна –
Царівна лісова. Вона
в вінку із рути й ніжного серпанку,
в блискучих росах прокидалась зранку.
Купала сонячні промінчики в тих росах,
щось ніжно їй берізонька шептала,
калина їй квітчала чорні коси,
а білочка... горішком частувала!
ІІ.
Колись, у прастарім, прадавнім лісі
зустріну я вербицю на узліссі –
край озера, що очеретом поросло ...
Я знаю, як це деревце зросло !
Вербичка ця плакуча – не проста,
це Мавчина душа в ній пророста!
І в тихий шелест вербової гілки
вплітається мелодія сопілки...
Та той лиш може ту мелодію почути,
для кого доля Мавки незабута,
хто береже вогонь її кохання,
Який здолав пітьму і забуття–смеркання.
Я так, як Мавка, хочу покохати,
щоб вічне і живе у грудях мати,
щоб задихнулись від тривоги й щастя груди,
і цим вогнем осяяні – раділи люди.
ІІІ.
Так навесні зустріла б я вербицю,
сопілки голос все б мені співав,
і розквітали би маленькі жовті “киці”,
а вітер – про весну розповідав.
Спасибі, вітре, за твою розмову,
спасибі, вербонько, за твою щиру мову!
Я до людей у світ іду з весною,
іду я з радістю й надією новою!
|
|
|
не сподобалось сподобалось дуже сподобалось |
|
|
