Зелені кісточки простягли бідні туї.
З-під снігу тягнуться аж до зірок.
Хто дав їм душу, цим рослинам хмурим,
Що мають змогу мріяти про сон?
Сон, у якому все так добре,
Є сонце золоте, безхмарне небо є...
Є квіточки, листочки, пташки...
Є трави...
Все зелене...
Теплий вітер є...
А всі вони тепер розкинули зелені свіжі віти,
І розмовляють між собою про своє...
Куди ж ці мрії яснії подіти,
Бо їх вже мають божі діти?
Їх вже надією зігріто,
Вже зараз, серед снігу й льду!
То кожен має шанс пробити
Свою товстезну стиглу кригу,
Знайти в душі оманливу весну,
І прстягнути прямо до зірок,
Як туї простягли у небо віти,
Щоб сон здійснити й мрії всі здійснити!
