Повітря втомлений прошарок
Між трійко стінами й вікном
Вміщає півнів і канарок
Пропахлих квасом і вином.
Задуха осіда на м’язах,
Пташиних вигинах судин,
Із томністю у парафразах –
Їх теж несуть вони сюди.
Сідають, темні, непривітні,
Літа не ті, цим літом – гірш.
Ще важче ніж у травні, квітні
Собі на харч робити гріш.
Говорять так, ведуть розмови,
Знайомляться, ідуть в готель,
Нічні розвинувши покрови
Улігся місяць на фотель.
Аж інші - пару, трійку, сотню
Собі не відшукавши тут,
Вбивати ніч, ясну, суботню
Гуляти й думати ідуть.
Поодинокі, вапнякові,
З цигаркою замість руки,
Їх очі, сяючі, любові
Шукають на свої смаки.
З азартом шулерським на небі
Черговій зірці дали знак
Задовольняючи потребі,
Курцю жбурнутись під башмак.
Сіріє густо-тепле море -
Повітря вранішнього мла,
Не заслуговують докори
Поснулі від кохань тіла.
І постаті, сомнамбулічні,
Щораз з’являються в вікні,
Календарі їх педантичні –
Підкажуть – зараз вихідні.
