Ти знаєш, я тебе кохаю.
Мене не вибачать вірші.
Як склянку м’ятяного чаю
Я вип’ю стогони душі.
Ніхто мені – найперший ліпший
Раптово став одним на світ,
Я мучаюсь, пишу ці вірші
Як передсмертний заповіт.
Мерзенная моя хвороба
Мене за черепа стиска,
Сьогодні перша, друга спроба
І недоладні ноти ска.
Я залишаю цю розмову –
Останньою, одною знов.
Яка ж до біса ти чудова –
Безвідповідная любов!
Минеться все. Забудуть мене,
А я тебе – ніколи, знай.
Течуть безсмертні в моїх венах
Гаряча кров і м’ятний чай.
