1
у лункій тишині – ані слова лише мотив
у лункій тишині – тільки серця гучні тамтами
ти вже вимкнув торшер і ролетки свої приспустив
геній надто невизнаний щоб гуляти світами
там небесні корови на зоряних пастівниках
старомодні планети в хустки таємниць сповиті
там на стику екстрем неминуче чатує крах
балансуючи на волоску нетривкої миті
все ти взнав про життя
знаєш лиха почому ківш
хто є хто між людей і як зводити з ними квити
відпусти мене в небо я твій останній вірш
я надпалений місяць
на нього хочеться вити
2
безсоння кигиче і ночі лишилось за пагність
а далі півні красним літечком сонце запалять
куди медитує очей твоїх чорна запалість
чи що в твоїм серці існує страшніше за пам'ять
що голосом тим півзабутим сливе що діточим
шпигає по ночах неначе цілком ненавмисне
а ти горошина з мільйоном скрізних червоточин
яка закотилась колись під полупаний мисник
шукала собі заповідник для кровних тих зранень
шукала самотність терпку свою грушеву тугу
котилася повінь крізь скло твоє вибите з рамин
і вперто не йшло покоління з великого лугу
і скільки в ній глузду в твоїй костюмованій байці
коли так надовго ти тратила грунт під ногами
хай прийдуть некликані німці поляки китайці
бо рідні онуки за складом душі полігами
цей світ як казан де тобі припаде шумовиння
чи їх олігархи чи їх дипломовані метри
і ще доживаєш і присно і що кому винна
країно якій не судилося гідно померти
3
казково я багата маю світ
мене він веселково огортає
і кожна барва в ньому тільки майя
хтось дивиться із-за мого плеча
як грає світ за мною в дивну гру
і сам би грати рад але не вміє
прощайте вже відходить білий потяг
вам докторе не вийшло врятувати
візьму собі свою ангедонію
це так якби ти дуже-дуже довго
не купував живого ягуара
він став би сном - - плямистим хижим сном - -
4
назавше проросли у пам'ять цю ледачу
церковний силует і ясен-старожил
надбиті ліхтарі хитаються і плачуть
над плетивом доріг –
сплетінням синіх жил
міняють форму й зміст розмитих марев хмари
і мчать немов літа
їм байдуже куди
ланцюг німих картин чимдалі більше харить
як ідіотський сон
збуди мене збуди
завязла в суєту і повсякденний побут
в моїм запасі слів ще може пара сот
всередині живе зачмиреним мікробом
жага поезії та всіх її красот
ворушиться як черв як землетрусу корчі
далеко епіцентр і поштовхи слабі
безславно гине вірш попри потуги творчі
і вже не може сам зарадити собі
5
затято
ходити
по клітці
балконній
ламаючи
руки
стискаючи
скроні
і клітка
ці сходи
і клітка
цей ліфт
і в клітці
грудній
наростаючий
ЛіФ
судин
коридор
переповнений
кровю
ти зв’язаний
міцно
вином
і любовю
ти рвешся
до неї
тож прагни
давай
старайся
пройти
в обгороджений
рай
та все ж
беззмістовно
ковтати
образи
лікуйся
від мрії
немов
від зарази
примара
кумира
розтане
мов дим
ти доти
живий
поки дихаєш
ним
ти доти
герой
і людина
ти доти
на всякі
захоплення
є
антидоти
та стрінувши
смерть
осягнеш
дежавю
ти знову
воскрес
у чийомусь
раю
6
це довго тяглося
либонь що роками
спускалось волосся
додолу плечами
текли у клепсидрах
порожні години
в тобі залишалось
все менше людини
і сохли пелюстки
й стягались озера
ставали рядками
на бляклих паперах
рядки не вдавались
ставали дірками
а ж поки не стало
ні нас ні між нами
як висохлі крихти
зі столу згорнули
все наше з тобою
позаминуле
