Це сліпе поклоніння твоїм ефемерним появам.
Уночі, коли паща безсоння розверзнеться надто.
У твоїх коридорах лежить проспиртована вата,
І розрізана скальпелем тиша безкровно конає.
Видаюся тремтінням. Тут пахне так солодко. Плоттю.
Тут прозоро. Я поглядом рухаю шафи і стіни.
Я ще чую твій запах. Твій піт, твою флегму і слину.
Буде день. Буде їжа. І брак безголосся у роті.
Я дивлюся крізь тебе на світло. Крізь тебе і вище.
Твої змії не сплять. Їх спокуси як завше – смертельні.
Я тебе намалюю. На ранішнім небі. Пастельно.
Я тобі зачитаю свої найвідвертіші вірші…
