Ж. - я маю сказати щось більше, але я мовчу
долонями рот затулятиму, поки не звикну
мій світ, як кімната, де вицвілі стіни плачу,
від світла і шуму глухі затоновані вікна...
М. - я міг би змовчати, затримати нашу весну
та час є невпинним, він тягне мене за собою
якщо ж ти для себе збудуєш на стежці стіну,
то так і залишишся власної тіні рабою...
Ж. – я довго дивлюся, як гасне цигарки вогонь,
а вечір такий, що аж хочеться стрибнути з даху
розправити руки і впасти в колиску долонь
лови мене, любий, свою перелякану птаху…
