Жив парубок на світі
На прізвище Мітла.
Він мав імення Митя
І рідкісний талан:
Що вроду, що статуру-
Хоч воду пий з лиця!
Дівчата, як Вентуру
Любили молодця...
Та у тенета шлюбу
Мітла не поспішав,
Питання ставив руба -
Печатка, чи душа?
І так вродливу Асю
Той підкорив дурман,
Що шлюбом громадянським
Завершився роман
І марилося жінці,
Що настає той день,
Коли вона з Мітлою
До ЗАГСу гордо йде...
І снилися красуні
Не раз шалені сни,
Немов стає Мітлою
вона у шлюбі з ним.
Отак спливали дзвінко
І місяці, і дні -
Росла в кар’єрі жінка,
А красень Митя - ні.
Вона вже стала шефом,
Придбала дім - котедж,
Квартиру з барельєфом,
Круту автівку- теж...
Почав митикувати
Наш Митя : ну і ну!
А чи не час позвати
Вже під вінець жону?
Думки цілком логічні,
Роки - мов плин ріки...
І в жінки романтично
Він попросив руки.
І що ж сказала Ася?
Ну що ти, милий мій!
Це зараз не на часі,
Повір і зрозумій!
.................................
Вже вкотре Асю просить,
До шлюбу наш Мітла
Вона ж йому і досі
Ще згоди не дала!
