У сяйві місяця – обличчя в темній хустці -
так сяє перша зірка в надвечір’ї
в жовтневу осінь, в рамі - срібній лусці –
Марія Ердоду проходить – і повір їй,
так наче на старому кладовищі
вдихаєш аромат листків опалих,
так наче повернув і час, і місце,
де рідним був, де всі тебе чекали...
так, наче у пожовклім фоліанті
читаєш написи – немов слова з надгробку.
Марія Ердоду в блакитно-чорній тиші
з минулого у завтра робить кроки.
Koszta Rozi képe alá
Holdvilág arc fekete kendőben
akár az alkony első csillaga
ezüstkeretben, az októberi őszben
Erdődi Mária, az elmúlás maga
Mintha kimennék a régi temetőbe
és beszívnám az avar illatát,
mintha más városban, mintha más időben…
mintha családjához, aki hazajár,
mintha olvasnék egy kopott, sárgult könyvben
sírkövek lapjáról mi leolvasható,
Erdődi Mária a kék-fekete csöndben,
az örök jelenben már mindig látható
