Вони упали на вогонь грудьми,
Убрали в себе перші хвилі смерти.
Бо доля погасила полум'я людьми
Й криваву заграву з губ її не стерти.
Вони згоріли в перші же секунди.
Приречені на смерть боролись за життя,
Пекельного монстра збороли майже мертві люди
Під аварійних сирен істеричне виття.
Ти глянь між дріт колючий огороди -
Побачиш їх стражденні лиця.
У дикій пишноті воскреслої природи
в їх примарних очах - обгоріла криця.
В ту ніч на даху машинного відділу,
в ніч смерті, в ніч великого вогню.
Між живими й мертвими,
ще не мертвими, та вже не живими
не було чіткого поділу...
