майже за північ...
крихітна фігурка під ковдрою...
довірливі зараз налякані очі...
широко розплющені...
дивляться в обличчя страху...
а він усе ховається...
в тінях кімнати...
в шелесті гілля за вікном...
у тиші...
а вона така густа і тягуча що тяжко дихати...
місяць немов велика срібна монета...
тихо заглядає дівчинці у очі з-за спини...
а у водянистих глибинах зіниці відбивається сміх страху...
маленька дівчинка не хотіла розуміти страху...
тому просто боялась...
зате страх уже встиг полюбити її спостерігаючи як вона широко розплющеними очима вдивляється у тишу змішану з тінню і краплею божевіля...
страх привик до божевілля...
воно переслідувало його в людських жахах...
маленька дівчинка боялась страху...
вона просто не розуміла...
але вона і не намагалась розуміти
в житті їй вистачало одної істини
вона навіть точно не знала що таке щастя
звідки маленькій дівчинці було пробувати щастя на смак
але воно уявлялось їй у снах
напевно солодке
так хотілось спробувати хоч раз що воно таке
дорослі казали що воно дуже тепле
а зараз їй так не вистачало тепла
у темній холодній кімнаті наодинці зі страхом так хотілось щоб щастя зігріло
страх хотів зігріти дівчинку але не міг
намагався обійняти і утішити її але з великих голубих очей полились гарячі сльози
страх не хотів щоб вона плакала
але чим більше він шепотів до неї тим відчутнішим ставав відчай маленької дівчинки
щастя було у всіх та не у маленької дівчинки що згорнулась під ковдрою і плакала і не у страху що сидів у неї під ліжком
він був безсилий
страх не міг дати щастя
хто бачив колись страх що дає щастя?
зате відчаю у нього було повно навіть для самого себе
страх з болем дивився на біль дівчинки
біль потрохи розчинявся в тиші
лише стіни шепотіли однакові беззмістовні слова
лише тіні стрибали по маленьких білих плечах
місяць все сипав у кімнату своє металеве проміння
воно так чарувало стрибаючи на блискучому волоссі маленької дівчинки
таке враженя наче крапельки ртуті стікали по оксамиті
цей танець нічного сонця на волоссі супроводжувався нечуваною музикою
музикою горя
тихенькими схлипуваннями
шелестом опівнічних розмов між вітром і листям що боялось підвести очі і глянути на сонце
це сонце було вже давно мертве
мертві його промені віддавали сріблом на теплій ніжній шкірі маленької дівчинки
а страх зачарований спостерігав за ейфорією у тиші з відображення у дзеркалі
маленька двічинка глянула у дзеркало і побачила відображення страху у себе за спиною
заплакала ще дужче
страх засмутився
він тихенько підвівся на своїх м*яких лапах і стрибунв за вікно
він пішов зі світанком...
шукати щастя для своєї улюбленої маленької дівчинки яка стомившись плакати все ж таки заснула....
