Любити, не любити, взагалі не жити,
Кохання і ненависть, а один лиш крок.
Так тяжко почуття не розп*ясти, не вбити,
Так тяжко вберегти між пальців слід зірок,
Вперед-назад ступить, помилувати-засудити...
Так тяжко квітку з рук впустити,
Хоча вона пече й палає льодом.
Ти ж на краю, а чи не досить снити?
Та ні! Ламаю все життя одним невірним ходом.
Остання нота прогриміла, то час руки опустити...
Навіщо ви мені усі тепер,
Банальні мрії та збиткові сни,
Чарівні очі моїх сліз озер.
Зверху гримить: свій розум преклони!
Та він не стане на коліна, він на хресті давно помер...
А що робити звісно точно знаю...
Я в дощ піду і блискавку уб*ю,
А її тіло у кишеню заховаю,
Пізніше кров*ю її уп*юсь і згорю...
А зранку тишею стану...
