Над містом п*яним інфанта ридала,
Думки покалічені з даху кидала.
І сльози, мов зорі, додолу летіли.
На землю упали, і смерть розчинили.
Камінь, що сонцем прикинувся, вбили.
Вікна, змучені тишею, вмили.
І заспівали, мов лебеді ночі,
Що заганяють нам голки у очі,
Коли ніхто уже не чує,
Як паранойя й жах панує.
Коли весна в лихоманці вмирала,
Інфанта над п*яним містом ридала...
