Колись прийдеш до мене пораненим, слабким,
А я прийму тебе, любитиму й таким.
Руками кров з лиця твого зітру,
Шовковими стрічками рани зав*яжу.
І заридаю гіркими сльозами
Над твоїми порізаними руками.
Солені сльози болем обпікають
І, змішані із кров*ю, вниз стікають.
Я всю себе віддам, але тебе зцілю.
І ти лежатимеш на білих простинях,
Забувшись в лихоманці й мареннях.
І я притиснуся губами до твоїх повік...
Ти впав у білу кому, це навік...
А я столяттями, віками чекатиму,
Твого повернення нізвідки дожидатиму.
Ти не спіши і обійди усі світи,
Що приготували для тебе сни.
А я сидітиму над твоїм ліжком,
Читатиму свою безіменну книжку.
Так рік за роком, рік у рік.
Я цілуватиму твої блідаві шрами -
Сліди від лез залишились рядами.
То наш жорстокий світ тобі таке зробив.
Мучив, катував і, зрештою, не вбив.
І ти кричиш крізь марево терпке,
І рани розкриваються, і кров тече.
А я хапаю твої руки у свої
І притискаю їх до серця у мольбі.
Будь ласка, Боже, поверни...
Ти не тримай його і відпусти!
Коли мільйони осеней минуть,
Скінчиться твій хрестовий путь.
Очі твої розкриються, губи ворухнуться,
Промовиш щось мені, й слова задихнуться.
Останній погляд, сповнений стаждання.
Ти покидаєш мене в агонії нашого кохання.
Замре твоє невпинне серце вмить,
Душа твоя через вікно полетить.
Я не буду ридати, я знала кінець.
Я брала свідомо терновий вінець.
Ти падав в прірву, я летіла за тобою.
Я тінню стояла за твоєю спиною.
Ти лиш мене не бачив крізь видіння,
Я все була з тобою, мов тиша осіння.
Я ляжу біля тебе близько-близько,
Погляну в вікна - сонце вже так низько.
Та ні, воно вже впало і розбилось.
Та і мені вже не багато залишилось.
Востаннє доторкнусь твоїх очей,
Піду услід тобі шукать ночей.
Ти їх губив, а я тепер збираю,
Я ними викладу твій шлях до раю.
Ти почекай мене під небесним склепінням,
Востаннє наслоджуюсь солодким тим видінням,
Як пил багряний над землею
Так гарно грає барвою своєю.
Я все покину на скривавленій постелі,
Востаннє залишаю погляд свій на стелі.
І десь між подихом і смертю,
Коли всі спогади безслідно стерто,
Я вирвусь і навздогін, вслід тобі
Полину з вітром у прочиненім вікні.
Ти зачекай і не спіши піти,
Я мушу й далі за тобою йти
Лети!
І я у слід лечу...
Пусти
Свій біль і я його зловлю...
Я за тобою йду...
Завжди іду...
