ти для нього сорочка потерта –
яка на щодень,
де знайомі і дірка в кишені, й на комірі пляма,
а вона - небезпечна стежина, що в’ється полями
і лісами густими –
і нею гординя веде
ти – нехитра мелодія ранку
в пастельних тонах,
і чекають на неї ще сотні і сотні повторів…
а на розі стоїть потенційна богиня лавсторі,
і щоразу обличчя нове
відкриває вона
ти – окраєць до столу духмяний,
та звиклий на смак,
хай наснагу до бою дарує йому безвідмовно,
він у глиб таємниці вдивляється знову і знову,
і гадаєш дарма,
що вона його тягне сама
---
і дарма тобі сниться, як тіл вибухає вогонь,
і в годину зрадливу
вогке від перелюбу ложе…
ти – відлуння дитячого сміху у серці його,
і колиска надій, що вона йому дати не зможе
