І.
Усе, що мало бути, – вже написано.
Слова плетуться, зв’язані шаблоном.
І капелюх із загнутими крисами
ніяк не розпрощається з балконом.
Солоний ти, вітрисько, привід, привиди.
Романтика під’їздів і канап.
Пила я все, що тільки можна випити.
На тілі мала сотню ласих лап.
І розумію зараз: світ завершено.
Черпала – дочерпалася до дна.
Писалося мені неперевершено.
Лишилось кілька зошитів лайна.
ІІ.
Все, що писатись мало, вже написано.
Все, що згоріло, – тягне грам на двісті.
Моя любов зализує залисини,
родзинки у глевкім розбухлім тісті.
Додам коньяк, три чарки з чорним перцем.
Перемішаю, виплюну. Фініта.
Щось тягне млосно і щемить під серцем.
Було так завжди й буде. Се ля Vita.
