Бо логіка – це не завжди найлегша путь,
І ніч то не завжди хронічна потреба дива.
І будуть слова мов кулі: «Іди, забудь»,
Бо в серці лишають рани, бо не щаслива.
Бо світло – не завжди тепле і не святе.
Вівтар поглинає кров, мов земля вологу.
Сміялась, раділа Сонцю, воно ж не те…
Палило руде волосся й німу дорогу.
Бо вечір – не завжди тиша, не завжди сон.
І літо – не завжди спека, а часто – злива.
І дід-перевізник, повір, не завжди Харон.
Ці рани загояться. Будеш іще щаслива.
