сьогодні знову, наче вперше,
Ти вийшов з дому... і здалося,
що вітер пестить не волосся, -
а пестить душу,.... трохи й - серце,....
ще й забираючи при тому...
дорогу давню, незнайому,
Ти одягаєш на сандалі ...
та вітер голос носить далі ...
лиш приголубить.. лиш пригріє...
торкнуться ласкою долоні,
а серце ?! серце - на припоні,
воно все стукає невпинно,
у скронях палахкоче грюкіт
і Ти - здіймаєш уже руки,
і вже ... несила йти на муки..
О, Мамо, Мамо.. Від розпуки
чи розірвалось Твоє серце?!
та ні ... потиху ... серце б'ється..
Тебе ж - зрікаються найближчі,
а ТИ - ще віриш?! ще скоріше
Ти намагаєшся померти...
скажи, мій Боже, оті жертви, -
оте знання Твого ім'я, -
воно вартує того "Я" ?!
воно вартує того "ВІН" ?!
Устань, мій Боже, із колін,
Твій біль також мене пече ..
І підставляю вже плече...
