Розстріляне Сонце. Навпочіпки ранок.
І смайли кричали тоді з самоти !!!
За обрій кидАла мій гнів полонянок,
Мій милий, жаданий.. Мій любий, не ти
Розстрілював Сонце, здираючи шкіру,
З Небесної цвілі три роки назад,
І срібло спиналось, складавши офіру,
Дарунками Неба вимолював Сад.
Розстріляне Сонце піднялось високо,
Спаливши весь смуток у рідних очах,
І дивне небесне всевидяче око
Вдивлялось спокійно, аж поки зачах
Вогонь від спокути за гнів і немилість
Розтерзаних вранці самотніх бійців,
Що щедро молились у Сонячну білість,
А Сонячний сонях відтоді зацвів...
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування
KP-design