Майстер надто гострих слів
на пагорбі сидів
серед дітей, серед дідів,
серед вдівців і вдів.
Майстер надто гострих слів
лишав дітей своїх усюди,
і все кололись добрі люди,
де майстер той ходив.
Одним й тим самим шляхом,
протоптаним роками,
ходив важкими кроками
той майстер шкутильгавий.
І об плоди своїх діянь
коловся сам, коловсь весь час.
І ось вже ковдрою із ран
іде цей майстер знов до нас.
Він коле, а вже не болить.
Імунітет до шпильок і до голок
розвинувся. І не тривожить
майстер надто гострих слів
цей світ безмежно талановитий
і безмежно божий.
