Украду собі клапоть сонця у міста.
В нього й так забагато вогнів – самі реклами...
не по клавішах пальцями піаніста,
чорно-білим курсором – блукаю змістом
крізь моменти епізодично-чужої драми.
Всю весну розберуть дорогі крамниці,
а останки – видалятимуть топленим воском.
під ударами самурайської криці
упадуть не герої – нащадки ниці…
Так банально – сценарій не потягне на «Оскар»
Не мовчання ягнят, а закон омерти…
перехожі, покладаючись на світлофори,
на зелене пірнають у світ роздертий.
Хіба-що янгол не дозволить померти
і у когось невідомого попросить фори.
