Люди ідуть до церкви,
У кожного в руках – верби,
Невеличкі кущики
(хто на який гаразд).
Ця краля – гламурний віничок
З прИцяцьками та забАвками
До Бога, в храм, зі собою
Несе – себе і дзеркало.
Старенькі бабці – гідно й просто –
Взяли у жменьки кілька гілочок,
«не Я б’ю, ні…», - по тІм до внуків
Старенькі бабці… мене так били.
А у дитини – то ціле дерево!
Ніжки втомились, на руки проситься,
І стрічки бантів – вітром угору
(адже так швидше рости до Бога),
Глянеш – одразу в очах зароситься.
Мадам крокує простоволоса,
Асфальтом – чітко – підбори зцокує,
В руках три гілки, прямі і гострі,
Чи то зачесані, чи нарощені.
Є й чоловіча верба – жінка,
Схопив до рук, смикнУв – і з собою,
Стандартно, в церкву, а з понеділка –
Я, завойовник, й «моя» з журбою.
Я перебігла сьогодні містом,
Не містом – садом, вербовим, гожим.
Для себе – з серця ввірвала гілку,
Йду й кровоточу, на Бога схожа.
