Слухайте!
Таж якщо зорі запалюють –
значить, комусь це потрібно?
Значить – хтось хоче, щоб були зорі ці?
Значить – хтось називає плювочки ці сріблом
і, захлинаючись
у пообіднього пилу ріці,
рветься до бога,
боїться спізнитися,
плаче гірко,
цілує богові жилаві руки,
просить –
щоб неодмінно була зірка!
божиться –
не знести йому беззоряної муки!
А потім
ходить тривожний,
та зовні – спокійний ніби.
Каже комусь:
«Адже нічого тепер?
Авжеж не боїшся
Ти?»
Слухайте!
Таж якщо зорі запалюють –
значить, комусь це потрібно?
Значить – напевне
мусить щовечора
зірка над дахом хоча б одна зацвісти?
Послушайте!
Послушайте!
Ведь, если звёзды зажигают –
значит – это кому-нибудь нужно?
Значит – кто-то хочет, чтобы они были?
Значит – кто-то называет эти плевочки
жемчужиной?
И, надрываясь
в метелях полуденной пыли,
врывается к богу,
боится, что опоздал,
плачет,
целует ему жилистую руку,
просит –
чтоб обязательно была звезда!
клянется –
не перенесет эту беззвездную муку!
А после
ходит тревожный,
но спокойный наружно.
Говорит кому-то:
«Ведь теперь тебе ничего?
Не страшно?
Да?!»
Послушайте!
Ведь, если звёзды
зажигают –
значит – это кому-нибудь нужно?
Значит – это необходимо,
чтобы каждый вечер
над крышами
загоралась хоть одна звезда?!
