В маринадах дощів п’яний жовтень і пряне вікно
Золотавого світла. У діл простилається тиша.
Сива Парка не нитку пряде – тче важке полотно,
На якому маляр чорно-білу парсуну напише.
А в саду грушопад. І півзливи, бо пів протекло
Крізь мовчання твоє і у трави лягло письменами.
Б’ється крилами гілка у золотосяюче скло.
Ти відчиниш вікно і вона проросте межи нами…
