Серця оклик -
відблиск на мертвому дереві,
Слово -
для нервів хук!
"Nihil!"
до божевілля
б"є нелогічністю,
його колір -
звук.
"Nihil!" -
заклик до дії
у лоні бездії
і
НАВПАКИ.
Я ще й досі прагну
надії людської
в зневірі
для щелеп
надійності.
Всі штучні квіти
повиривав я
з могили своєї
на смітнику;
слово "кар"єра"
і досі
останнє
в моєму
словнику.
поезія серця -
завжди небезпека
для психік
і животів,
з тих пір,
як
у істині вимочений
пожежами зайнявся
чийсь
перший рядок
початку віків.
так
серце римує,
реальність
позує,
Серце так часто їй
протистоїть,
чийсь погляд скептичний
настрій
псує,
але кров
завжди
знов
у серце біжить,
щоб брати банк
й віддавать гроші
бідним,
бутік підпалювать
на втіху псам,
спраглого плоттю
водою поїти,
спраглого духом -
життям!.
вертаюсь
на цю вашу сцену,
граю в карти,
в найщирішу,
по іншим,
по моїм правилам
гру.
якщо грать - то на всі,
не зарікаюсь,
та як сьогодні
не вмер,
значить ще поживу!.
На втіху Шекспіру
буду шукать Десдемон,
творить
небезпечні сюжети,
плюючись на слави
й амбіцій
фальшивості звони
на шляху
Любові і
Смерті.
