Вулиць провалля i безтул
Храм тишi - книгозбiрня
Хоромiв тiла безцiль
Вiдкинутi за безцiнь
Лишає їх душа, спiшна до книги
Чи є у книги тiло?
Нi, тiло – то в людини.
Вона намислить може,
Що припада до книг,
Немов до нiг, iнакше – нiж.
До Бога кульгавить i мрiять, -
А що, як ми в Александрiї?
А ще одна причина –
Побачить привида причинного.
Тихий привиде, тихнастий
Тонкоокий i тонкобровий
Ти тiнь i тлiнь,
I длань, i далечiнь видiння.
Замети книг, пiд ними люди
Iлюмiнує заметiллю
Мiй люм у свiтлi
Люстра свiдомостi.
Електропломiнь облiта рослину
Як ангел Iнну вiд ангiни
Воднораз зiгрiва
I зграї дум, i стомленiсть, дива
Iржавих сходiв, що на сконi
Дерев’янiють пiдвiконня...
Залiктитися тут на мить
Заскнiти на мовчання вiстрi
Щоб тiльки з горла зойк не вискрес
Щоб груди криком не прострiли
