Ми згрібали в гербарій розсіяне листя верби
Малювали свої відображення в темних калюжах
І тримались за руки в потоці людської юрби,
Що несла нас на хвилях своїх прохолодно-байдужих
Ми дуетом під дощ вибігали, до сліз сміючись
І дитячі образи минали зі зливами разом
Ми і досі не доста дорослі, як було колись
Але вже поодинці складаєм життєвий пазл…
