Знов негода у стані сталевих птахів.
Небо в`яжетьcя з смугою сірими нитями мжички,
Миє ноги на довгих сріблястих хребтах літаків,
Що давно вже байдужi до цеї капарної звички.
В Шеремєтьєво дощ і дощ без упину,
Зараз хмари кудлаті, мабуть, на посадку зайдуть.
Термінал крізь сльозаві потоки глядить, мов провину
Якусь чує за всю цю брудну каламуть.
Що усяка погода - своя, гуркотить дощ відомий всім вислів,
Та мордує питанням отая сумнівна краса -
Чи зігріє теплом вересневого сонця Бориспіль,
Чи зустріне мене як та мокра холодна Москва.
