думки про те, чого не існує
так поступово дахи всі зривають...
хоч воно і назовні, його не помічають..
незнайдений вірус мрію руйнує...
можна дивитись під іншим кутом:
просто відкрити нову площину,
просто не думати.. не грати в війну..
але я обмежений цим ланцюгом..
я просто не знаю, як вихід знайти
з ції порожнечі, що взялася з нізвідки...
я вс намагюся звідси втекти,
але опиняюся за гратами клітки..
чекаю підтримки, навіщо не знаю
але все як є.. і винен я сам..
до доброго завжди швидко звикають,
те що даю вже не надихає,
те що отримую тупо вбиває
ховаюсь під небом.. та холодно там..
