у путах безконечних заперечень
призначено зостатися самій
тут осінь тепла з подихом старечим
мовчить каміння
як останній кречет
підстрелений на дикій цілині
поцілена залишиться одна
поціленій
не видно у тумані
і тільця золотих тельців заманять
так глибоко
що доторкнешся дна
так глибоко що охололим боком
відчуєш
як поохкує ядро –
планети серце і планети око
йому вряди-годи насниться спокій
під ваготою п’явок і ворон
поціленій – упасти між дерев
у пошуках оманливої суті
твоїх не пошкодує суконь сутінь -
і під жалобні сукна забере
