Твої паркани не всі прозорі.
крізь них дивитись інколи боляче,
бачиш чомусь не те: у не пустому пусте,
і у пустому пусте…
ну, перше іще нехай,
але друге…
не те.
от я і вірю
тільки
бічному зору.
…Не знаю тебе в обличчя,
у якому ти вчився ВУЗі,
не знаю усіх імен,
що лишили тобі
друзі,
із холодом
за коміром…
бо своїм боковим зором
впізнаю тебе_за
кольором
подряпаного бородою
твоєю
мого живота.
так.
Весна випиває зі скроні
залишики теплих агоній,
відбитки долонь зі спини,
запах твоєї слини,
із білих моїх стоп.
контрольним цілить
у лоб.
…Дарма я тебе навчила
дивитись в мою сторону
відверто бічним зором
моїм.
і може
ну геть скоро
в котромусь
із за-
торів
ти станеш ну геть
поруч
дихатимеш у плече
густим доранковим димом,
який на одній із зупинок
витягне у вікно.
і тебе
за ним.
…Шиєю – чорний шалик,
сік майже_ранку – горлом
гірко тече
пече.
місто – стара сорока
злизує м*ятний спокій,
вправно скрадає сором
цієї вузької смужки,
бічного твого зору…
і слухаєш так мовчки
мої непотрібні кроки
в твою,
перебиту снами,
сліпу пляму.
