Запалена свічка, зашторені щільно вікна
Тебе дочекалась я, стомлений мій Пілігриме,
Сідай і розказуй, шляхами якої країни
Сьогодні пройшов ти, і що назавжди покинув,
А що віднайшов, у далеких своїх мандрівках.
Яке незнайоме, з чужими зірками небо
Вночі накривало тебе, немов ковдра з шовку
На мовах яких безліч слів промовляв твій голос
І скільки стежок , сіл, доріг і мостів пройшов ти
Перш, ніж доля тебе привела до мене.
Які буревії сріблили твоє волосся,
І звідки в очах десь глибоко на дні взявся сум
Чом не відігнав ти, як коней на випас грум
Докучливих тих, і похмурих, суворих дум
Що зморшки назавжди залишили в уст куточках.
А проте, що не можеш сказати – тоді промовчи
Я не стану про це питати, слова до завтра
Хай спочинуть разом зі зброєю й срібними латами
Бо єдине, що має вагу і що хочу я знати
Головне що до мене ти знов повернувся живий.
…Дивись, вже світає, свічка помалу згасла
Сльозами зійшла від твоїх оповідок тихих
Знов чекають на тебе дороги нестримні ввіхи
Я не буду тебе тримати, не ділитиму з світом
Лише прошепочу услід тобі: «Повертайся…»
