Краплі поту та крові стікають униз ізгори,
А потвора повзе, пересічність долаючи вперто,
Нишком слідом туди, якщо треба, візьми і згори
На забутому Богом і чортом останньому метрі.
Час – сліпий метроном, що відстукує кроки завжди,
Не зважаючи зовсім на складність останнього шляху.
На коліна ставай, гордість сплюнь і лишень підійди
І вклонись москалю, і омий ноги босому ляху.
Хай в глухому куті, хай згорають палаючі щоки
Від ударів по них, від лизання мерзенних собак.
Ти звершив те, що міг, тож звучать твої тихії кроки
У безодні віків… Будеш жити, блаженний мудак.
