Світанки променистого мовчання...
Ховала своє серце у раю,
Маленька крихта до самопізнання
Вбивала всю агресію твою.
Холодний чай і вбивство алергії.
По венам кров тече, немов вода.
Прострочені буденно-сірі мрії,
Недомірковані й такі пусті слова.
Немитий посуд і розкрита постіль,
Немовбито розхристана душа.
НенАвисть до ходіння в гості,
Коли гнітючий сум не залиша.
Вино і цигарки вбивають сором,
Нічне повітря діє як дурман,
Впивається у скроні тихим дзвоном
І застилає на очах туман.
Ввірветься спогад вічного кохання
В напівзруйноване свідомістю життя...
Світанки променистого мовчання
Я надто просто викидаю у сміття.
