Годинник сп’янів, бо не чути ні стуку, ні цаку
Ця тиша скажена – вповільнена міна голів
Моя невеличка найкраща у світі Ітака
Разом з Пенелопою б’ється у спогадах снів.
Я хочу того, чого навіть на світі не має,
Але народити ніхто не завадить мені
У горах, в болотах його я собі заховаю,
А в очі сучасникам густо насиплю брехні
Вгамуюся з часом, згризу пуповину життя,
А далі осяду й чекатиму з моря погоди
Бо вже існуватиме кохане мною дитя
І буде рости від п’янкого бажання свободи.
