Прокидаюся серед ночі з чужими віршами на вустах,
І моя потреба бути з тобою поруч стає все більшою.
Намагаюсь заснути.
Лічу до ста.
Намагаюсь про це не думати:
А що як мости
Одного дня двох берегів не втримають,
І до тебе не зможу доїхати ні дійти?
Бо від мене до тебе – не пустять авіарейсів,
Не прокладуть підземку...
Стоять трамваї в депо,
Нерішуче переминаються з рейки на рейку.
І мені не лишається більше нічого, як по
Драбині піднятися на горище,
А далі –
Все вище і вище.
Впіймати попутну хмарину –
Й до тебе.
Лише на хвилину:
Поправити ковдру,
Побажать на добраніч...
Гарних снів.
Бачиш –
Он навіть місяць
На підвіконня присів.
Насвистує колискову.
Здається, він знає,
що
Це місто давно б розкололося навпіл,
Якби не мости.
Мій світ давно б розлетівся на друзки –
Та є в ньому ти.
