Сідаючи в жовтий громадський транспорт
(така собі поранкова звітність)
кожного разу
на зупинці латишева,
думаю про гілмора,
слухаю кадишеву.
така от отруйна невідповідність.
синість сидінь і синість вікон:
фарби з нафти і фарби неба.
може колись я до цього звикну.
може колись я у цьому зникну.
а може так треба.
чи ні?..
сідаючи ранками в жовті машинки
я знаю, колись, із пустої зупинки
візьмеш і зайдеш ти.
а чому б тобі не зайти?
от.
сядеш занадто поруч. торкнешся ліктем.
будеш дивитись крізь мене на раннє місто,
бачитимеш мене.
дійсну.
безвісти зниклу.
так ми будемо їхати,
(ти – від пустої зупинки, я – від зупинки латишева)
згадувати дейва гілмора,
слухати надю кадишеву.
а потім мій контролер
зумисне так:
треба платити.
мито_на_літо.
опустиш руку в нагрудну кишеню.
грошей нема.
дарма
що ...
контроль на лінії.
що ... долоні мої хронічно сині:
бо завжди кладу їх на скло
до якого щокою синьою
тулиться Синій Бог.
ти поспішиш,
знайдеш
велике й гаряче
стиснеш в долонях: на, заплатиш за двох
й.о.м.у.
решту лиши
а я заплáчу.
ти...
ти ж бачив,
ти точно бачив
що мій контролер вийшов
ще дві зупинки
тому...
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування
KP-design