|
|
| Авторів: |
2698
|
| Творів: |
51622
|
| Рецензій: |
96045
|
|
|
|
Код:
|
|
|
Ошибка при запросе:
INSERT INTO `stat_hits` VALUES(NULL, 14239, 0, UNIX_TIMESTAMP(), '3.142.119.49') Ответ MySQL:
144 Table './gak@002ecom@002eua_prod/stat_hits' is marked as crashed and last (automatic?) repair failed
|
Художні твори
Поезія
Вірш
|
|
|
| © Михайло Карповий, 27-02-2009
|
Стихли звуки. Притопала цьоця нічка.
Наче строга мама, сказала: „цить!”
Тільки й чути, як за віконцем нишком
янголятко з хмарки на землю сцить.
Кожен кущик, травинку, билинку, камінь
охопила темрява, тиша, сон.
Голова наповнюється думками
про життя та скон.
Все гранично просто. Занадто просто.
Є Г-дь (це стверджує кожна з вір).
Чи нема (це скепсис). Є час і простір.
В них існують людина, рослина, звір.
І людина (кажуть) – вінець створіння.
А за нею тихо іде на нюх
безпритульним псом слід-у-слід старіння
і людину вписує до меню.
Випиває по крапельці подих, силу,
і яка б не була до життя жага,
а доб'є в кінці (не таких косила),
і людина здивовано скаже: „га?”
та додасть себе до безмежжя часу.
Так складаються дні в місяці, роки;
так піски додаються в пустельну масу;
так слова сплітаються у рядки.
Тішить око флора, що на погості.
Добре сплять небіжчики у гробах.
І до кожного приповзає в гості
на розкішну трапезу пан хробак.
Я не вірю в краще й не вірю в гірше.
Я б хотів, як стану одним із них,
щоб один із моїх веселіших вíршів
прочитав один із синів моїх;
щоб на все лице розтяглися губи;
щоб сказав: „Ну, старий, насмішити зміг!”
Тільки ти помиляєшся трохи, любий:
то не твій – то мій роздається сміх.
|
|
|
| кількість оцінок — 0 |
|
|
