Колись я знічев'я вирішив завести собі на ГАКу кло(у)на - такого собі безшабашного дідка, підозріло схожого на Ем-Сі-Вспишкіна. Потім мені наскучило з ним возитися, і я навіть в одному обговоренні розсекретився. Так чи інакше, зараз я хотів би всі свої ГАКівські твори мати на одній сторінці, тому переношу віршики з МаКарової сторінки сюди.
Туман
Нині вітер заблудився у тумані,
все навколо як не вмерло, то поснуло.
І нехай ці спостереження банальні,
тільки літо золоте уже минуло.
Загубилось, мов копійка у травичці,
відлетіло за крайморя, як баклани….
…Ось дівчатко в коротесенькій спідничці…
Тільки – вересень. І зимно. І не встане.
А якби ж було те літечко із нами!
Та даремно я фантазію тривожу:
навіть літом, теплим літечком не встане.
Бо – старий. Бо – некрасивий. Бо – не можу.
Хай в спідниці коротесенькій дівчина
знайде іншого в тумані чоловіка.
Ну, а я на те всміхнусь не без причини:
все минає. Навіть старість не навіки.
Фізика любові
Я скажу тобі просто і прямо,
не відводячи погляду гострого:
«Між твоїми кривими ногами
кривизна відчувається простору.»
Ти зітхнеш, давши вихід напрузі,
і промовиш байдуже: «Касатику,
у твоєму обвислому друзі
відчувається гідроневстатика...»
Елегія
Коли мені тринадцятий минало
і я за обрій виганяв телят,
я ще не розумів, наскільки мало
існує на землі людина-тля.
Дерева, небо, вітерець і хмари,
і хлібна широчінь колгоспних ґа
мені казали: смерть - лише примара.
І я казав у відповідь: ага!
Минали дні миттєво, як салюти.
Повз мене проїжджав років кортеж.
Я бачив, як вмирали добрі люди,
і як недобрі мерли, бачив теж.
Ах, сонечко видніється на прузі!
Та ним не замилується ніхто:
закляті вороги і щирі друзі
у ліпший світ зробили топ-топ-топ.
Не знаю, нагорода це чи кара,
що затягнувся мій життєвий пир.
Та чую досі: смерть - лише примара.
І, наче хлопчик, вірю до сих пір.
Синові
Їбуться бджілки і джмелі,
овечки і барани;
крільчих натягують кролі
від вечора до рана;
натхненно трахає кабан
в старім сараї свинку...
Приніс тебе лиш тільки нам
бузько у дзьобі, синку.
Ґей-парад
Хай публіка мене
вважає ретроґрадом,
але я зовсім не
у захваті, коли
по місту голубі
крокують ґей-парадом –
ці сизі голуби,
ці ясні соколи,
ці хлопці-молодці,
що звикли до бешкету;
в них радість на лиці,
і сила, і краса,
і музики надрив,
і шкіряні кашкети,
веселки прапорів,
і topless тілеса.
Ні, я не гомофоб.
Але при всій глибокій
повазі до Сапфо,
Сократа і т.д.
помічу, що мені
не зустрічались поки
особи видатні
у натовпі ніде.
Поети, співаки,
художники, артисти –
наркоші, пияки,
уламки самоти.
Ви краще хижакам
дозвольте їх загризти,
ніж дайте пішакам
у ногу з ними йти!
Бо в натовпі вони
стають глухонімими.
Легкий тягар у них –
а спробуй, потягни!
Сміється бірюза
і дефілює мимо.
Я притискаю зад
щільніше до стіни.
Казочка для сина
Тобі я почитаю книжку,
як уночі через лісок
несла у зубках мама мишка
для мишеняток колосок.
Чекали мишенята маму
у нірочці своїй самі.
Пищали: «хочем гами! гами!»,
дрібними плакали слізьми.
В цей час на дереві в дупельці
казало: «хочу ням-ням-ням!»,
жалілось: «мамо, пусто в пельці!»
мале голодне совеня.
А серце мамине – не камінь.
Як чути їй такі слова?
І вже спішить на полювання
для сина матінка сова.
А ось і здобич: сіра пляма
внизу – й сова летить униз!
Вхопила мишку! Кров із рани
тече на трави, землю, хмиз.
Ще мишка крутиться! Та марно...
Звучить її останній зойк –
і падає з висот захмарних
на грішну землю колосок...
Не діждуть мишенята неньки;
голодними помруть вони.
Сова і совеня маленьке,
не відчуваючи вини,
з’їдять її – і будуть ситі.
Тобі шкода мишаток, так?
Ми живемо в такому світі,
де homo homini* – мудак.
Тож не виплакуй очі сині,
дурною казочку не зви!
Тобі я подарую, сину,
велике чучело сови!
-------------------------------
*людина людині (лат.)
Зоряна пісня
Я Вас кохав потужно і циклічно,
палким було кохання неземне.
Я Вас кохав не зовсім платонічно,
або, сказати точно, зовсім не.
Я Вас кохав – чарівну та прекрасну!
Я взагалі до цього маю хист.
З відрядження вернувся так невчасно
Ваш чоловік – шизоїд і штангіст.
Що Ви знайшли у цьому добермані
суворому, як ядерна війна?..
Мені співали зорі „надобраніч”,
коли летів я з Вашого вікна...
