Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2557
Творів: 46394
Рецензій: 90549

Наша кнопка

Код:



Художні твори Поезія Цикл поезій

Пісні Макара Медовухи

© Михайло Карповий, 25-02-2009
Колись я знічев'я вирішив завести собі на ГАКу кло(у)на - такого собі безшабашного дідка, підозріло схожого на Ем-Сі-Вспишкіна. Потім мені наскучило з ним возитися, і я навіть в одному обговоренні розсекретився. Так чи інакше, зараз я хотів би всі свої ГАКівські твори мати на одній сторінці, тому переношу віршики з МаКарової сторінки сюди.

Туман
Нині вітер заблудився у тумані,
все навколо як не вмерло, то поснуло.
І нехай ці спостереження банальні,
тільки літо золоте уже минуло.

Загубилось, мов копійка у травичці,
відлетіло за крайморя, як баклани….
…Ось дівчатко в коротесенькій спідничці…
Тільки – вересень. І зимно. І не встане.

А якби ж було те літечко із нами!
Та даремно я фантазію тривожу:
навіть літом, теплим літечком не встане.
Бо – старий. Бо – некрасивий. Бо – не можу.

Хай в спідниці коротесенькій дівчина
знайде іншого в тумані чоловіка.
Ну, а я на те всміхнусь не без причини:
все минає. Навіть старість не навіки.


Фізика любові
Я скажу тобі просто і прямо,
не відводячи погляду гострого:
«Між твоїми кривими ногами
кривизна відчувається простору.»

Ти зітхнеш, давши вихід напрузі,
і промовиш байдуже: «Касатику,
у твоєму обвислому друзі
відчувається гідроневстатика...»


Елегія
Коли мені тринадцятий минало
і я за обрій виганяв телят,
я ще не розумів, наскільки мало
існує на землі людина-тля.

Дерева, небо, вітерець і хмари,
і хлібна широчінь колгоспних ґа
мені казали: смерть - лише примара.
І я казав у відповідь: ага!

Минали дні миттєво, як салюти.
Повз мене проїжджав років кортеж.
Я бачив, як вмирали добрі люди,
і як недобрі мерли, бачив теж.

Ах, сонечко видніється на прузі!
Та ним не замилується ніхто:
закляті вороги і щирі друзі
у ліпший світ зробили топ-топ-топ.

Не знаю, нагорода це чи кара,
що затягнувся мій життєвий пир.
Та чую досі: смерть - лише примара.
І, наче хлопчик, вірю до сих пір.


Синові
Їбуться бджілки і джмелі,
овечки і барани;
крільчих натягують кролі
від вечора до рана;

натхненно трахає кабан
в старім сараї свинку...
Приніс тебе лиш тільки нам
бузько у дзьобі, синку.


Ґей-парад
Хай публіка мене
вважає ретроґрадом,
але я зовсім не
у захваті, коли
по місту голубі
крокують ґей-парадом –
ці сизі голуби,
ці ясні соколи,

ці хлопці-молодці,
що звикли до бешкету;
в них радість на лиці,
і сила, і краса,
і музики надрив,
і шкіряні кашкети,
веселки прапорів,
і topless тілеса.

Ні, я не гомофоб.
Але при всій глибокій
повазі до Сапфо,
Сократа і т.д.
помічу, що мені
не зустрічались поки
особи видатні
у натовпі ніде.

Поети, співаки,
художники, артисти –
наркоші, пияки,
уламки самоти.
Ви краще хижакам
дозвольте їх загризти,
ніж дайте пішакам
у ногу з ними йти!

Бо в натовпі вони
стають глухонімими.
Легкий тягар у них –
а спробуй, потягни!
Сміється бірюза
і дефілює мимо.
Я притискаю зад
щільніше до стіни.


Казочка для сина
Тобі я почитаю книжку,
як уночі через лісок
несла у зубках мама мишка
для мишеняток колосок.

Чекали мишенята маму
у нірочці своїй самі.
Пищали: «хочем гами! гами!»,
дрібними плакали слізьми.

В цей час на дереві в дупельці
казало: «хочу ням-ням-ням!»,
жалілось: «мамо, пусто в пельці!»
мале голодне совеня.

А серце мамине – не камінь.
Як чути їй такі слова?
І вже спішить на полювання
для сина матінка сова.

А ось і здобич: сіра пляма
внизу – й сова летить униз!
Вхопила мишку! Кров із рани
тече на трави, землю, хмиз.

Ще мишка крутиться! Та марно...
Звучить її останній зойк –
і падає з висот захмарних
на грішну землю колосок...

Не діждуть мишенята неньки;
голодними помруть вони.
Сова і совеня маленьке,
не відчуваючи вини,

з’їдять її – і будуть ситі.
Тобі шкода мишаток, так?
Ми живемо в такому світі,
де homo homini* – мудак.

Тож не виплакуй очі сині,
дурною казочку не зви!
Тобі я подарую, сину,
велике чучело сови!
-------------------------------
*людина людині (лат.)


Зоряна пісня
Я Вас кохав потужно і циклічно,
палким було кохання неземне.
Я Вас кохав не зовсім платонічно,
або, сказати точно, зовсім не.

Я Вас кохав – чарівну та прекрасну!
Я взагалі до цього маю хист.
З відрядження вернувся так невчасно
Ваш чоловік – шизоїд і штангіст.

Що Ви знайшли у цьому добермані
суворому, як ядерна війна?..
Мені співали зорі „надобраніч”,
коли летів я з Вашого вікна...

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)

не сподобалось
сподобалось
дуже сподобалось



кількість оцінок — 1

Рецензії на цей твір

Нарешті

На цю рецензію користувачі залишили 12 відгуків
© Надія, 02-01-2010

Das ist fantastisch!

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Сергій Аркуша, 16-07-2009

Макаре!

На цю рецензію користувачі залишили 5 відгуків
© Петро Муравій, 27-02-2009

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Залєвський Петро, 26-02-2009

Хто кого навчить...

На цю рецензію користувачі залишили 2 відгуків
© , 25-02-2009

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© , 25-02-2009
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.62879514694214 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Книжковий арсенал 2019
Шановні друзі! Нагадуємо Вам, що зовсім скоро, розпочнеться один з найбільших літературних фестивалів …
Мовна та візуальна стихія українськості. “Енеїда”Івана Котляревського у відображенні ілюстрацій Оксани Тернавської
Шановні друзі! Пропонуємо вашій увазі розмову із доктором філософських наук, професором кафедри української …
Книжковий МЕДВІН 2019
Друзі! Вже скоро розпочнеться весняний книжковий Медвін, звертаємо вашу увагу на зміну розкладу, ярмарок …
Поезія, яка пробуджує до роздумів
Поезія завжди була тою силою, яка змушувала рухатись далі, коли не було сил. Змушувала любити, коли …