Ми на кордонах сумлінь, у коридорах фатуму,
Шукаємо власне єство… нас муки Тантала послабили.
Глобальністю літо пройшло. Ще довго нам холод брехатиме
Про вірність бермудський вітрил свої антарктичні параболи.
Пеклом слова запекли, спрагло кружляють на попелі.
Затерті днедавні стежки ще пахнуть терпкими горами.
Наш шаблезубий рід у прісних морях Некрополя
Хвилі в цунамі вплітав, міста залишаючи хворими –
Трішечки навіть маньячними…
Бачити б п’яні рапсодії
Вихорним тим янголам, що розлітались оскомами.
Азбуку хтось починав, на хресті розіп’явши Мефодія –
Грають холодні звуки, горло цукруючи комами…
Клавіші злизують кров з пальців кривих Мефістофеля,
В залі орнамент вогнів, на стелі танцює літо…
Небо шукає ключі – нема ні дверей, ні профілю.
Пахне пророчо-терпким, занадто відвертим лібідо.
17.о2.2оо8
