Чекати так довго нестерпно, невпинно,
Тобою думки зашивати щогодинно.
І важко тримати в собі стільки волі,
Навколо стає забагато долі.
Все, що живе в моїй уяві,
Тремтить в кровавім розмаї.
Тебе нехай не хвилюють мої сновидіння,
То все приречені видіння,
В них часто ти мене цілуєш,
хвилюєш так своїми кольорами
і я так любо потопаю,
пишу спалити і сама не знаю
чому рятую не себе, не нас,
а тільки письмена ті виткані сльозою.
ні, ти не подумай, я щаслива
мабуть це вперше для мене так красиво,
наповнюватися почуттям любові до країв
і переливатись звуком дзвонів.
І музика моя тебе хай не лякає,
Я ж знаю, твоє життя –
Лиш там, де рима оживає.
В мені все грає, здійматись починає,
водночас у бажаннях ховатись,
неначе дитячими очима пізнати,
і так чисто знаки у повітрі малювати.
Нехай турбуєш мене ти,
Нехай я збожеволію в обіймах самоти,
нехай тобі минеться ця любов,
листи припадуть порохом знов,
усе помре, розсиплеться ранковою росою,
тонкою кригою візьметься серце моє…
все байдуже, що станеться колись і потім і так далі
в майбутнє! кожен день здається грою,
тобі так боляче мабуть залишатися з собою.
колись нас втомлять ігри,
ми не захочемо чекати і втрачати.
в кожного своє життя,
одне без одного сміття,
непереконливі деталі розуміння,
що так як ти мене вже не кохатиме ніхто,
і що не зможу я знайти собі замінник,
і врешті я помру без цукру у крові
оце ж блін, фак. Як солодко мені в тобі, поки…
допоки не заграє біль пекучий,
не зрадить слабкість неминуча
про мій несправедливий діабет, -
то що втрачати, обирати, знати?
Як повести себе у цім маразматичнім стані,
Відмовитися від тебе, чи втопитися у ванні?
Я жити хочу! з шоколадом на вустах,
мені фіолетово що стане потім
річ не в словах
лиш раз живу, то хай летить
усе під штири дошки
я так люблю тебе,
за ту любов в горошки…
