Я лузаю насіння, розумію, що ти лузер,
Від тебе завжди пахне рушниками і рушницями.
Не бути нам з тобою, ми більше вже не друзі,
Бо ти лише тусуєшся із найманими вбивцями.
Знайшла тебе у морі, ти був схожий на мило,
Дивився у мій бік очима немовляти.
І так мене від твоїх хвиль і поглядів ломило,
Що я не пам’ятаю про що тоді вмовляв ти.
Напевно, щоб стрічались, хоч і такий невдаха,
І щоб тебе любила, як сонячне насіння.
Проте, терпець ввірвався, набридла та мордаха,
Не витерпить тих спогадів одне моє сумління.
