коли починаю голитись
то раптом приходить на думку
що піна так схожа на вершкове морозиво –
принаймні так само –
не хоче змиватися
осідаючи плівкою на кераміці ванної
традиції вбивати драконів
узагальнюють келих та меч
на гобеленових стегнах
м’яко змушують несвідомо
стискати в руці оберіг –
подарунок бабусі що вмерла
за кілька століть до народження
моїх очей
піна примхлива і зовсім не хоче
стрибати у безвість труби –
там темно і вогко –
наче в безодні до якої були
надіслані ті
хто був до пришестя богів
на одній з вишиваних картин
звитяжно здіймає меча Хоердат
відтіняючи подихом брата –
рудого Корбеіна
[їхня одежа розшита зірками,
синицями і сірим камінням]
на них насувають в кольчузі
святі вершники – Костянтин і Георг
[їм дарували плащі
з золотистого хліба і червоновина,
залізні корсети – це срібляста лосося луска]
щетина за мить стає сиротою
озлоблена піна ховає її у собі
і з нехіттю виставляючи ногу вперед
повільно спускається в низ
пальці відчувши що вільні
ще дужче стискають кулон
залізо впивається в шкіру
проте чорний агат неохоче
починає тепліти
ніби ще жде
що втомляться очі
дивитись на тих
хто живе вже не тут
але ті все прикуті братами
по обличчям яких зрозуміло –
наступають інші часи
а це значить –
діти їхні будуть похрещені
щетина жалкує про те
що не навчена плакати
[темне провалля все ближче]
по мордах птахів
що приходять зі сходу
видно як Хоердат
та Корбеін
після битви цієї
вже не вийдуть царями минулих часів
їхня шкіра бліда
стає більш білішою
під засмаглими кроками
Георга й Костянтина
і очі
залишаючись полум’ям
відступають від повносилля багаття
до звичайної ватри чотирьох смолоскипів
під ковдрою вій
зрештою не стерпівши такої наруги
агат кусає за палець
тільки зараз
ніби відкриваючи таємницю
гобелен дозволяє зіницям
побачити дівчинку –
маленьку фігурку під чорничним кущем
що роззявивши рота
споглядає за тим
як зараз все зміниться
і батька свого
вона вже не побачить таким –
це ніби світлина
яка пам’ятає і досі
якими були два брати
що носили одежу з синиць
зірок
та каміння
здивовано дивлюсь на прокушений палець
P.S.: нарешті щетина довіряється піні
збагнувши що пручання вже марні
і варто погодитись з тим
що вода тут не темна
і здається такою лише за відсутністю світла
