***
Світанком цілована рано,
Ледь пещена сонцем і вітром.
Ще юна така, а вже рана
крізь душу усю…
Ходиш світом
наосліп
і мариш словами,
і пишеш, щоб потім порвати.
Ти замість ходити ногами
найперше училась літати.
А падати вчили вже інші.
Тим іншим ти вдячна довіку,
що боляче було.
Ти пишеш –
де сльози безсилі і крики.
Ти пишеш, бо грудкою в горлі
уміють слова застрягати.
Ти пишеш від радості й горя
не можеш уже не писати.
